Результати пошуку - Вайлд, Оскар, 1854-1900

Оскар Вайлд

) |Псевдоніми = |Підданство = |Національність = ірландець |Мова творів = англійська |Рід діяльності = прозаїк, есеїст, драматург, поет |Роки активності = 1881—1900 |Напрямок = естетизм |Жанр = оповідання, роман, повість |Magnum opus = Портрет Доріана Грея |Премії = |Lib = |Сайт = |зображення = Oscar Wilde by Napoleon Sarony. Three-quarter-length photograph, seated.jpg |псевдоніми = С.3.3. і Себастіан Мельмот (Sebastian Melmoth) |місце народження = Дублін, Сполучене Королівство |місце смерті = Париж, Франція }}

'''О́скар Фі́нґал О'Фла́герті Вілс Вайлд''' (''Oscar Fingal O'Flahertie Wills Wilde''; Дублін, Ірландія, Велика Британія — 30 листопада 1900, Париж, Французька республіка) — ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк, есеїст.

У 1880-х роках пробував писати в різних формах, а на початку 1890-х років став одним з найпопулярніших драматургів. Найбільше його пам'ятають за епіграмами і п'єсами, романом «Портрет Доріана Грея», а також обставинами його ув'язнення і ранньої смерті.

Народився в сім'ї успішних англо-ірландських інтелектуалів лікаря-офтальмолога Вільяма Вайлда і письменниці Джейн Франциско Елджі (). Ще в дитинстві вільно оволодів французькою і німецькою мовами. Здобув класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті-коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі святої Магдалени. Проте Оскар Вайлд йшов своїм шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто». Став відомим завдяки участі в зароджуваній філософії естетизму, яку очолювали двоє його наставників,  і Джон Раскін. Після закінчення університету переїхав до Лондона, увійшовши до модних культурних і громадських кіл.

Як представник естетизму пробував свої сили в різній літературній діяльності. 1881 року вийшла перша друкована збірка його віршів «Поезії». Виступав з лекціями в США і Канаді про нове «англійське відродження в мистецтві», а потім повернувся до Лондона, де з 1882 до 1888 року, щоб здобути кошти на утримання сім'ї, займався здебільшого журналістською діяльністю: редагував дамський журнал «Жіночий світ» (), часопис «Драматичне рев'ю» (). 1888 року вийшла друкована збірка казок «Щасливий принц та інші казки».

Знаний своєю гострою дотепністю, яскравими вбраннями і блискучим вмінням вести розмову, Вайлд став однією з найвідоміших особистостей свого часу. На рубежі 1890-х років розвивав свої ідеї про вищість мистецтва в серії діалогів і есе.

1891 року відзначився друкованою збіркою «Злочин лорда Артура Севайла та інші оповідання», критичними есе «Занепад брехні», «Критик як митець», «Душа людини за соціалізму» та єдиним романом «Портрет Доріана Грея» — найуславленішим його твором, який після публікації приніс досить неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за «моральні збочення».

Хист точно зображувати естетичні деталі і поєднувати їх з важливими соціальними темами спонукав Вайлда звернутися до драматичних творів. Написав п'єсу «Саломея» (1891) французькою мовою в Париж і, але йому не дали дозволу на постановку п'єси в Англії через цілковиту заборону на зображення біблійних сюжетів на англійській сцені. Не знітившись, підготував чотири суспільні комедії на початку 1890-х років, що зробило його одним з найуспішніших драматургів пізньо-вікторіанського Лондона. Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Саломея», «Ідеальний чоловік» (1895). І все ж найкращою вважається п'єса «Як важливо бути серйозним» (1895).

На піку слави і успіху, коли в Лондоні ще ставили «Як важливо бути серйозним» (1895), Вайлд подав у суд на Маркіза Квінсберрі за нібито наклеп. Маркіз був батьком Вайлдового коханця, лорда Альфреда Дуґласа. Відкриті в судовому процесі подробиці змусили Вайлда відмовитися від позову і призвели до його власного арешту і суду через «особливо непристойну поведінку» з чоловіками. Після двох судових процесів його визнали винним і засудили до двох років , максимального покарання, тому з 1895 до 1897 року він провів у в'язниці. Упродовж свого останнього року у в'язниці написав ''«De Profundis»'' (опублікований посмертно 1905 року), довгий лист, у якому обговорює свій духовний шлях під час судових процесів, що утворив темний контрапункт до його попередньої філософії насолоди. Після звільнення відразу поїхав до Франції, щоб вже ніколи не повертатися до Ірландії та Великої Британії. Там написав свою останню працю, поему «Балада Редінзької в'язниці» (1898), присвячену жорстким умовам життя у в'язниці.

Останні роки добровільного вигнання з батьківщини провів у Франції, де після виходу з тюрми оселився під несправжнім ім'ям, зазнавши там матеріальної скрути, а ще більш — духовної. Жив у Парижі, де й помер від менінгіту в 46-річному віці. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. Надано: Wikipedia